Кого-нибудь в себя влюбить - пара пустяков: притворитесь, что вам наплевать, и все. Беспроигрышная стратегия. Мужчины и женщины в равной степени западают на тех, кто не обращает на них внимания.
- Фредерик Бегбедер
Кого-нибудь в себя влюбить - пара пустяков: притворитесь, что вам наплевать, и все. Беспроигрышная стратегия. Мужчины и женщины в равной степени западают на тех, кто не обращает на них внимания.
- Фредерик Бегбедер
Щось я занадто швидко здалася.Навіть не дочекавшись до вирішення цієї дилеми.Не знаючи напевне що буде попереду,в майбутньому,я просто взяла і здалася.Це так по-моєму,ось так йти до чогось прагнути чогось,але побачивши перші труднощі впасти ниць,плакати,боятись і просто здатися.
Ви спитаєте чому?Чому я настільки не відповідальна,лінива і не працьовита?Це все тому,що немає підтримки,її ніколи й не було,але малою бути завжди легше,тоді ще просто не розумієш всієї серйозності життя.Не розумієш,що це все зовсім не казка і навіть не сон.
Тяжко до такого привикнути.До того,щобпостійно потрібно з чимось боротись,переходити через різні труднощі і все заради свого бажання,своєї мрії.Недарма мені захотілось написати в тимблорі про те,що найважливішою річчю в нашому житті є здійснення наших мрій.Адже саме вони надають нам почуття щастя,ейфорії,саме вони і тільки вони.Навіть кохання є здійсненням мрії про зупинку самотності.
Самотність-від слова сам,один,сумно.
Але завдяки тому,що я тільки що ось так вилила свої думки та почуття,знову поринувши у цей чудовий світ,який є лише моїм,я знову впевнилась що я не сама на цій планеті.
Навіть якщо мене тут ніхто не читає-я все одно буду робити ці публікації,просто собі на втіху.
Тепер Інферно нарешті дочекалось мене,тому Бувайте!
На сайтах модельних агенств лише якісь заплутані речі про моделей,нічого путнього.Будемо шукати.
Ой давненько я не опубліковувала свої думки.З одного боку часу зараз зовсім немає,з іншого-навіть цікавих тем для допису немає.Крім того,мені стає не цікаво тут з*являтись,оскільки переглядів сторінки 44 а коментарів зеро.
7 сезон Надприроднього дуже погано впливає на психіку,якщо ти подивився всі попередні сезони,привик до всіх героїв серіалу,то тепер дуже тяжко дивитись як вони страждають,і починаєш сам переживати через їхні життя.Кас помер,Бобі помер.Як будуть малі самі?
28-біологія;((((
Бажаю вам триматись,витерпіти всі погані та неприємні події,а потім відчути величезну втіху від зробленого,повагу за себе-__-
Ось такий вступ до моєї історії про Київ.Взагалі-то,я в КиЄві вже третій раз, і впевнена,що повертаюсь сюди саме через те,що я кидаю завжди копійки в Дніпро.Одним словом,нікому про це не розказуючи,ми поїхали за візою,а саме за американською.Їхали ми в купе,хоча мега розумничка мама казала,що ми їдемо в плацкарті,а ще нас хотіли зігнати якісь люди,але ми їм не дозволили.Їхали більше-менш добре,але сусідка-бабка хропіла безмежно;(
Ну ми пройшли,а телефони і всі речі крім документів в нас забрали,щоб ми не пронесли вибухівку,безпека в них там,як в принципі і в Америці на висоті.Далі ми заходимо в дуже класний і сучасний будинок,де працюють тільки америкоси.Взагалі весь час ми страшенно хвилювались,а особисто я молилась.Спочатку ми здали відбитки пальців,а потім пішли на співбесіду,до якої тато мене завчасно підготував,я знала відповіді на всі можливі тяжкі запитання,але америкос питався лише тата(до речі я дізналась скільки заробляють мої батьки,але вони сказали,що від цього мої кишенькові гроші не збільшаться),і тут НАМ ДАЛИ ВІЗУ І СКАЗАЛИ,ЩО МИ МОЖЕМО СПОДІВАТИСЯ НА 5 РОКІВ!!!!Ми були безмежно щасливі!Потім ми пішли пішки з вулиці Лагерної на Лук*янівську,там поїли в макдаці,купили колу і воду в сільпо(мєлоч на карточку і ти маєш спазмалгон),поїхали у видубичі на метро,там 2години добирались до якогось там фуршету,там тато дивився на якісь подушки,а ми купили чіпси(мама хотіла!!),булки,йогурти,пиво.Потім ми поїхали по довгому маршруту з золотих воріт на театральну потім з пересадкою на інший метрополітен і так ми добрались до гідропарку.там посиділи,пожрились,тоді посиділи на зупинці метро до пів4,тоді поїхали на хрещатик,погуляли в глобусі,знайшли кучу класних магазинчиків,поїли в пузатій хаті,вирішили,що я піду на наступний рік на ТОФФЕЛ і через те,що в мене дуже багато якихось страхів і комплексів в модельне агенство)))))))Нарешті вони рішились))))))))
Ну що ж,щиро дякую за те,що ви є моїм читачем,постараюсь через деякий час написати вам,які документи потрібні для візи в Америку і яким потрібно бути,щоб тобі дали цю візу.
Як тільки пішла до школи,так зразу почалися різні життєйські приколи.Ну,по-перше на фізиці ми були з тупою,заторможеною вчителькою Осипівною,від якої я перейшла цього року,бо вона нічого не вчить і ставить жахливі оцінки,а відома вона по цілій гімназії своїми фразочками,наприклад:"маза,куда йдеш,шоколадний загар,забіронено,ладонь та інші".Потім на геометрії в мене відключився мозок,може через погоду,тобто спеку жахливу,або через те,що я сиділа з Улєною,і я не змогла згадати ні одної формули.I am so stupied sometimes.Потім ми втекли після 3 уроку через вікно в кабінеті Василька.Це був дійсно екстрим зі всіх есктримів.Потім мене погодувала олів'єшкою і насмішила сімейними альбомами Ліляшка.А потім розпочалося найцікавіше.Спершу ми зустріли безліч класних людей на районі,зокрема Яриночку,яка розказала нам новину про розлучення деяких людей,що дуже обрадувало Ліляшку.І тоді почалася історія,заради якої я це все розпочала.
ОДНИМ словом,йшли ми спокійно з Барвінку,а тут ззаді 2 хлопця,і ще бабки так підозріло:"Хлопці,та шо ви робите,то вам не обливаний понеділок!"І тут мені в спину потрапляє повний пакет ж водою,Ліля втікає вперед,а я здаюся,хлопець кидає мені пакет з водою в голову,потім в сорочку(вишиту і,як я тепер розумію,прокляту).Мокра і знервована я повертаюсь додому.Телефон поламаний,додзвонитись ніхто не може.Прийшовши додому,я зрозуміла,що Ліляшка дзвонила Ксе і казала,що мене викрали.Мама кричить,чого я туда полізла,чи мені було мало гуляння.