Щось я занадто швидко здалася.Навіть не дочекавшись до вирішення цієї дилеми.Не знаючи напевне що буде попереду,в майбутньому,я просто взяла і здалася.Це так по-моєму,ось так йти до чогось прагнути чогось,але побачивши перші труднощі впасти ниць,плакати,боятись і просто здатися.
Ви спитаєте чому?Чому я настільки не відповідальна,лінива і не працьовита?Це все тому,що немає підтримки,її ніколи й не було,але малою бути завжди легше,тоді ще просто не розумієш всієї серйозності життя.Не розумієш,що це все зовсім не казка і навіть не сон.
Тяжко до такого привикнути.До того,щобпостійно потрібно з чимось боротись,переходити через різні труднощі і все заради свого бажання,своєї мрії.Недарма мені захотілось написати в тимблорі про те,що найважливішою річчю в нашому житті є здійснення наших мрій.Адже саме вони надають нам почуття щастя,ейфорії,саме вони і тільки вони.Навіть кохання є здійсненням мрії про зупинку самотності.
Самотність-від слова сам,один,сумно.
Але завдяки тому,що я тільки що ось так вилила свої думки та почуття,знову поринувши у цей чудовий світ,який є лише моїм,я знову впевнилась що я не сама на цій планеті.
Навіть якщо мене тут ніхто не читає-я все одно буду робити ці публікації,просто собі на втіху.
Тепер Інферно нарешті дочекалось мене,тому Бувайте!
Немає коментарів:
Дописати коментар